Якщо людина талановита, то вона талановита в усьому. Багато дитячих
захоплень було у Станіслава Горба: музика, філателія, фотографія... А
от бажання малювати переросло у серйозні заняття живописом - у шостому
класі хлопчина пішов до студії образотворчого мистецтва при
Яготинському музеї у науку до Володимира Михайловича Мусієнка, якого
вважає своїм учителем. Мольберт став супутником життя ученого-біолога,
його обов'язково бере при переїзді з місця на місце, а за найпершої
нагоди, де б не був, виходить на етюди.
Головним натхненником Горба-художника є природа, а особливо -
рідний край. До Яготина Станіслав приїздить з особливим душевним
трепетом: тут його "мала батьківщина", батьківська хата, на порозі
рідної оселі чекає мама, завжди раді бачити друзі, однокласники... Тут
його дім, рідні простори, милі серцю куточки, паркові краєвиди,
Супій... Тут його душа відпочиває від щоденних турбот, і легшає тягар
розлуки з землею свого дитинства, а відстані долаються думками про те,
що прожиті роки дали щедрі плоди. Око бачить навколишню красу, а рука
береться за пензля, залишаючи на полотнах прекрасні краєвиди.
Станіслав Горб - не професійний художник. Не професійний у тому
розумінні, що це не є головною справою його життя чи способом заробляти
гроші. Це серйозне захоплення, духовна потреба, один із шляхів
самовиявлення, а в його майстерності живописця яготинці можуть
впевнитись самі: на знак пошани до рідного міста для постійної
експозиції і наповнення фондів С. Горб подарував музеєві три свої
чудові яготинські краєвиди.
Роботи нашого земляка експонувалися і в Німеччині - С. Горб має
дві персональні виставки акварелей у м. Тюбінгені: були представлені
пейзажі з різних куточків світу, де йому довелось побувати. Але
яготинські мотиви залишаються головною темою творчості художника,
по-справжньому закоханого у мальовничу природу рідної землі.
І заняттям наукою малювання не заважає. Навпаки, Станіслав поєднав
ці речі, застосувавши свій художній хист у поліграфічному оформленні
своїх наукових праць та робіт інших авторів.
