Алея Слави… Пролягає вона від центральної вулиці Незалежності зеленими
шатами яготинського парку аж до високого і мальовничого берега озера
Супій. Важливе своєю історією, святе людською вдячністю і згадкою
місце. Тут влаштовуються найбільші врочистості, пов’язані з Великою
Вітчизняною, з тими, хто пішов із життя у розквіті сил, аби інші
насолоджувалися його благами. Разом із найкращими квітами землі нашої
люди несуть сюди невигойну печаль. Після урочистої реєстрації шлюбу
обов’язково навідуються з пишними букетами молодята. Їдуть і просто
так, щоб поспілкуватися з природою, постоявши в тиші і красі
вічнозелених ялинок. У цьому своєрідному оазисі пам’яті, здається,
повинні діяти неписані закони і правила культури та порядності. Тут би
ходити навшпиньки, а говорити пошепки. А що ж насправді? На основі
непривабливих реалій сьогодення напрошується песимістичний висновок:
непростимо втрачаються найдорожчі духовні цінності, перекреслюючи в
поведінці людей головні риси і почуття їхньої природної суті.
Раз у раз на алею Слави обрушується пекельний шквал жорстокості і
вандалізму, в результаті якого розбиті ліхтарі, лавочки, зниклі або
перекинуті урни для сміття.
У кінці минулого літа з обуренням розповідала мені одна
вчителька-пенсіонерка, що учні місцевої школи і студенти на алеї Слави
влаштовують щось на зразок дискотек: грають на гітарах, співають,
бавляться нецензурщиною. А матері, приходячи з дітьми, не забороняють
їм бігати по меморіальних дошках з прізвищами загиблих. Нині, взимку,
на цій чорній і блискучій поверхні, вкритій тоненьким шаром снігу, біля
Вічного вогню сліди від взуття.
А останнім часом алея Слави взагалі перетворилася на проїжджу
дорогу. Так, так. Сюди має вільний доступ автотранспорт (колись взагалі
в’їзд до парку було категорично заборонено)!
У районі алеї Слави дещо упорядкована територія — влітку
приваблюють зір квітники, заасфальтовані доріжки. Для краси виклали з
каменю такий собі екзотичний паркан і залишили в ньому двоє широких
воріт, немов би запрошують заїжджати всіх, кому заманеться. Отож
спочатку, не боячись людського осуду, прямували окремі «сміливці».
Тепер же це масове явище. Подивишся на цю укочену дорогу і страшно
стає. Про який патріотизм, про які високі духовні цінності можна
говорити? Влітку сліди шин просто вгризаються в гладеньку поверхню
плит, а на снігу недалеко від Вічного вогню залишили свої «автографи»
такі-от з роду-племені відщепенців, онуки препогані, як писав Тарас
Шевченко. Для них немає нічого святого і дорогого. За кермом престижних
авто вони розгубили людське єство разом із совістю.
Не бачать чи не хочуть бачити цього, зайняті іншими, важливішими
справами, у міській раді, працівникам якої висловлювали своє обурення
яготинці. Не реагують і в райвідділі міліції. Правоохоронці втрачають
можливість притягти до відповідальності і виставити на осуд громади
ницих духом. Про це свідчить ще один сумний приклад.
Поряд з алеєю Слави алея Героїв-земляків. Сюди теж часто приносять
квіти. А нещодавно біля кожного з десяти бюстів з’явилися красиві
віночки. І що ж? Стояли вони, поки хтось не накинув оком і не забрав.
Від бюста до бюста ведуть сліди величезних чобіт. У кого і як могла
піднятися рука на святая святих? Це ж те саме, що зруйнувати могилу на
цвинтарі!
Мораль? Дуже влучно, з гіркою усмішкою охарактеризувала подібну
ситуацію в нашому сучасному суспільстві одна небайдужа і розумна жінка,
сказавши: «Яка мораль? Вона он лежить на узбіччі розбитої дороги із
заляпаними грязюкою очима!» Дожилися…
По матеріалах: borvisti.com.ua http://yagotin.1bbs.info/viewtopic.php?f=2&t=669
