Яготинському художнику-земляку Миколі Панасовичу Малинці у лютому цього року виповнилося б 93 роки.
Про своє дитинство М.П. Малинка згадує в автобіографічних рядках:
"Народився я на другий день Стрітення, 16 лютого 1913 року в сім'ї
селянина-бідняка в с.Лісняки на Полтавщині". З великим теплом згадує
своє босоноге дитинство, як орав з батьком, волочив засіюну ниву, возив
снопи, допомагав біля молотарки, а пізньої осені 1921 року пішов у
перший клас.
З любов'ю Микола Панасович згадує вчителів: "Пам'ятаю поради
вчителя математики, любителя живопису Бориса Тимофійовича Куклярського,
який всіляко заохочував мене до малювання, а найяскравіший слід залишив
в моєму житті професійний живописець-пейзажист Герман Маркелович
Броммер, який, оселившись в Лісняках, займався фотографуванням, з чого
й жив, а його сестра, Софія Маркелівна, викладала в школі німецьку
мову. Ото він, побачивши мої малюнки, настійливо радив, - після
закінчення семирічки - вчитись на художника, бо в тебе талант, -
запевняв він".
І коли Микола Панасович закінчив семирічку в 1929 році, то,
мабуть, так би й сталось, але... це був рік, в якому закінчувалось все
старе, віками устояне поняття про життя, й починалось обраного шляху,
залишив його.
Восени 1933 року М.П. Малинка вступив на навчання до Київського
художнього інституту (1933-1937). Потім була служба в лавах Червоної
Армії, але й тут пощастило:Миколу Панасовича зарахували в кавалерійську
частину, яка дислокувалась у Москві, а при ній - образотворча студія
військових художників-баталістів ім.Грекова, де М.П. Малинка "прослужив
і провчився два роки в таких художників, як О. Герасимов, В. Сварог та
керівник студії Х. Уманін".
На початку 1940 року Комітетом в справах мистецтв при РНК УРСР був
направлений в Західну Україну в м. Косів-Гуцульський для організації
там школи Гуцульського прикладного мистецтва (різьбярство, килимарство,
ткацтво, вишивка, чим з давніх часів славиться цей край). Про
Гуцульщину художник згадує як про "казковий край з його яскравим
самобутнім мистецтвом, з устояними звичаями, свободолюбивим народом".
З 1943 по 1945 роки - на фронті. Після війни, повернувшись в
рідний Яготин, М.П. Малинка працював художником, був членом Київського
Товариства художників, трохи пізніше - Всесоюзного художнього фонду,
неодноразово брав участь у різноманітних художніх виставках -
республіканських, районних.
Живучи в Яготині, замовлені живописні полотна часто представляв
Микола Панасович на творчу раду та на ті художні виставки, що вже
згадувались, аж до 1973 року, до виходу на пенсію. Та в творчості
пенсійного віку не буває. Художник працює до останніх днів свого життя.
У Яготині М.П. Мальнка брав активну участь у створенні історичного
музею, вів студію образотворчого мистецтва. Бажаючи відтворити
історичні події з життя Яготина, написав кілька полотен, де відображено
перебування Т.Г. Шевченка в Яготині, пейзажі рідного краю, історичні
події в ньому, його визначних людей.
Кожного разу, коли влаштовуємо виставки творів місцевих
художників, щоразу немов по-новому відкриваємо творчість Миколи
Панасовича Малинки для себе.
Яготинский історичний музей зберігає чимало полотен М.П. Малинки,
а в Картинній галереї увазі відвідувачів представлені його твори "В
майстерні К.В. Білокур", "Музей К.В. Білокур", "Великий Супій",
"Півонії", "Батьківське подвір'я", "Портрет М.П. Малинки", "Кобзарі" та
ін.
В Сулимівському краєзнавчому музеї ім. Двічі Героя Радянського
Союзу А.Г. Кравченка на чільному місці - портрет генерал-полковника,
виконаний М.П. Малинкою, художник також - автор картини "Форсування
Дніпра танками в районі Лютежа".
Рукою митця відтворені на полотнах зображення первісної стоянки
людей, які експонуються в археологічному музеї "Добранічівська
стоянка". Картини М.П. Малинки експонуються в місцевому музеї освіти.
У нашому місті М.П. Малинка відомий також як скульптор. В 1959
році Микола Панасович виліпив та відлив з бетону пам'ятник Т.Г.
Шевченку, що стоїть в Яготинскому парку, виліпив барельєф Жінки на
стелі загиблим робітникам цукрозаводу, меморіал у с. Панфили...
Французький письменник Гюстав Флобер сказав, що "минуле - це те,
чого вже нема; майбутне - те, чого ще нема; нинішнє абсолютно
мивовільне, мінливе, а мистецтво виймає з цього потоку те і інше явище
і робить його вічним".
В увічненні своїми художніми образами часу і подій історичного
минулого, у створенні свого стилю художника митця М.П. Малинка залишив
свій глибокий слід в художньому мистецтві Яготинського краю. Світ у
безмірі барв продовжує жити у його численних картинах.
